Культурный форум Украины

музейное дело, история, археология, краеведение, этнография, коллекционирование, антикварное дело, туризм и пр.
Текущее время: 29 июн 2017, 03:25

Часовой пояс: UTC + 2 часа [ Летнее время ]




Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Про внесення змін до Положення про Музейний фонд України
СообщениеДобавлено: 01 фев 2011, 11:14 
Не в сети
Администратор
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 07 сен 2010, 00:16
Сообщений: 65
Откуда: Днепропетровск
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 3 раз.
Постанова Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 1007 «Про внесення змін до Положення про Музейний фонд України».

Пойменована вище Постанова Кабінету Міністрів України (далі: Постанова) відповідає нормам й змісту вимог Закону «Про музеї та музейну справу» (далі Закон), а також повинна була розвинути і конкретизувати дію його положень, законодавчо врегулювати найбільш гострі та наболілі питання у сфері збереження пам’яток культури та розвитку Музейного фонду України, а саме:
1. Встановити правову паритетність у сфері державного контролю за використанням та обігом пам’яток культури Музейного фонду України державної й недержавної частин, сформулювати основні засади уніфікованої системи обліку музейних фондів, визначити мотивації та можливості державної реєстрації пам’яток культури (незалежно від їх приналежності до державної або недержавної частин Музейного фонду України) в Державному реєстрі національного культурного надбання;
2. Чітко визначити порядок і умови легалізації прав володіння пам’ятками культури, у тому числі тими, які мають ознаки «археологічного походження»;
3. Прийняти загальну класифікацію культурних цінностей за їх соціокультурною значимістю;
4. Врегулювати питання пов’язані з забезпеченням рівного доступу до джерел інформації про пам’ятки культури;
5. Визначити порядок оцінки можливих збитків національної культури у разі втрати пам’ятки або її незаконного вивозу;
6. Визначити порядок передачі прав власності або розпорядництва з метою отримання прибутку ( у багатьох країнах світу прибутки від діяльності у музейній сфері не оподатковуються або музеї мають значні преференції) ;
7. Конкретизувати права вивезення й тимчасового вивезення пам’яток музейного фонду України державної й недержавної частини на основі врахування їх значимості для національної культури.

1. З моменту проголошення України як самостійної держави, Музейний фонд України спочатку де факто, а потім де-юре (ст. 15. Закону України «Про музеї та музейну справу») поділився на дві частини: державної та недержавної форми власності. Ця зміна у свій час повинна була бути адекватно відображеною у формах облікових документів та системі державного контролю за збереженням раритетів національної та світової культури, що знаходяться на території України. Збереженим, як відомо, може бути лише те, що є оціненим, класифікованим та облікованим. Природно, що інструкція з обліку та збереження музейних фондів Міністерства культури СРСР від 1984 року, яка передбачала існування лише державних музейних фондів, втратила свій сенс та актуальність. Нової досі нема. Ми розуміємо, що неналежне збереження або знищення пам’ятки культури національного або світового рівня значення, яка знаходиться у приватній власності на території України (наприклад, картини видатного художника або історичної ікони) теж призводить до значних втрат у сфері культурного виховання та культури нації й, відповідно, світової культури. Отже, позицію держави у сфері регулювання обігу пам’яток культури, які знаходяться у приватній власності, потрібно було чітко визначити. Згідно Закону це необхідно було здійснити на основі рішень Уряду. Однак, нині відповідні рішення чомусь оминають гострі питання пов’язані з пам’ятками культури, які знаходяться у недержавній власності, що сприяє розвитку тіньового ринку, крадіжкам та незаконному обігу.
2. Так в п.2 Постанови в частині «Загальні положення» говориться: «Дія цього Положення поширюється на усі види музеїв…». У той же час, п. 36 «Особливості обліку окремих категорій музейних предметів» визначено: «Контроль за веденням обліку та дотриманням умов зберігання музейних предметів державної частини Музейного фонду України здійснює МКТ».
Отже, досі не визначено хто здійснює контроль за обліком пам’яток культури з недержавної частини Музейного фонду України і яким чином встановлюється відповідальність за їх збереження, розпорядництво, використання для отримання прибутків, законність набуття у власність, походження та інше. Вочевидь цей недолік слід виправляти, однак в Постанові не визначені відповідні права Міністерства культури і туризму. Останньому доручено: - розробляти й затверджувати форми облікової документації державної частини Музейного фонду України; - розробляти форми допоміжних облікових документів і лише державної частини Музейного фонду України; - порядок щодо отримання дозволу на вилучення пам’яток культури з музейних фондів; - порядок переписування книг надходження; - порядок ведення електронного обліку; - ведення обліку фондово-облікової документації; - контроль за дотриманням порядку обліку й збереження; - інструкція про порядок доступу до музейних фондів. Усе це, згідно з вимогами Постанови, стосується лише державної частини Музейного фонду України, що грубо порушує принцип паритетності визначений Законом, ігнорує наявність музейного фонду недержавної частини власності й стимулює розвиток негативних явищ на внутрішньому ринку культурних цінностей. Наприклад, викрадене з державного музею вже не можливо виявити у приватному музеї, адже там не буде належного обліку, а фонди не підлягають державному контролю й реєстрації. Згадаймо також, що пам’ятки державної частини Музейного фонду України досі не авторизовані, а значить не можуть бути упізнаними (однозначно ідентифікованими) навіть у разі їх виявлення.
3. Права володіння пам’ятками культури є теж слабкою частиною пойменованою вище Постанови Кабінету Міністрів України. Основна вада – фіксація стану того, що є й відсутність формулювання сучасних динамічних правил набуття прав власності на пам’ятки для музеїв недержавної частини Музейного фонду України. Постанова не містить відповідних положень хоча це її головна мета і усім зрозуміло, що якщо відповідні правила і обмеження достатньо чітко визначити, завдання збереження музейних фондів буде в цілому і кардинально вирішеним. Можна було б згадати про те, що деякі положення, які торкаються цієї теми, мають місце у інших законодавчих актах, що регулюють права власності (наприклад, у Громадянському Кодексі) й їх слід було б включити у Постанову, фіксуючи таким чином простір можливих дій у цій сфері. Це питання знаходиться в компетенції Постанови, адже згідно ст. 18 Закону «Віднесення предметів музейного значення до Музейного фонду України здійснюється у порядку, передбаченому Положенням про Музейний фонд України, на підставі проведення музеями відповідної наукової експертизи». Водночас, бачимо, що в Постанові знову ж таки не визначено яким чином приватний музей зараховується до Музейного фонду України. Отже, Закон передбачав вирішення цього питання, а Постанова Кабміну його оминає.
4. Знову залишаються поза увагою чіткі тлумачення щодо того, які способи набуття у власність пам’яток культури є нині прийнятними. Саме це породжує низку гострих похідних проблем, зокрема наболілу тему «чорної археології». Усім зрозуміло, що в Україні віддавна існували й існують колекції пам’яток «археологічного походження» або окремі дуже цінні для історії предмети у власності громадян. Усі вони, за Законом (ст.15.), є частиною Музейного фонду України. Водночас в Постанові не визначені правила легалізації прав розпорядництва ними, правила їх обліку та державної реєстрації, нарешті правила передачі або повернення їх до державної частини музейного фонду України та правила (або обмеження) проведення фінансових операцій з ними. Крім того, не визначено мету проведення обов’язкової наукової експертизи для пам’яток недержавної частини Музейного фонду. Важливим є також формулювання Постанови пов’язані з правами громадян. Як, наприклад, відкрито володіти та здійснити державну реєстрацію колекції старовинних монет, частина з яких (наприклад монети Боспорського царства), буде визначеною як «предмети археологічного походження»? Те саме стосується колекції середньовічної або старовинної зброї або зброї періоду другої Світової Війни. Зрозуміло, що виникає підозра у проведенні несанкціонованих розкопок. Таких прикладів дуже багато й навряд чи можливо вирішити цю проблему в один прийом, наприклад, конфіскацією, без започаткування тривалої та систематичної роботи. Нам вбачається лише один вихід – амністія на права володіння на певних умовах, державна реєстрація з повним обліком того, що є, а далі поступова, тривала легалізація за встановленими правилами й жорстка заборона (з конфіскацією) на проведення нелегальних робіт та операцій з не легалізованими та незареєстрованими археологічними пам’ятками. Нажаль шанс вирішити цю найбільш гостру проблему Музейного фонду України Постановою Уряду знову втрачено.
5. Ще одна проблема – це загальна класифікація культурних цінностей Музейного фонду України за якістю та соціокультурною цінністю. Тобто розподіл пам’яток культури за значимістю на «пам’ятки культури світового рівня значення», «пам’ятки культури національного рівня значення» та «пам’ятки культури родового та місцевого рівня значення». Без вирішення цієї проблеми ми не можемо чітко вирішувати питання щодо дозволу або заборони вивезення пам’яток з території України, не можемо здійснювати контроль за збереженням найбільш цінних пам’яток Музейного фонду України недержавної частини власності й нарешті, у принципі не можемо формувати Державний реєстр національного культурного надбання, існування якого також передбачено Законом.
Так, у п.39 Постанови чітко сказано, що «Рішення про передачу музейних предметів державної частини Музейного фонду України на тимчасове зберігання за межами України з метою їх експонування на виставках, проведення реставрації або наукової експертизи приймає МКТ». Водночас не визначено хто приймає таке рішення стосовно предметів світового чи національного рівня значення, що віднесені до недержавної частини музейного фонду України. Це означає, що ніхто або таких предметів не може існувати. Однак, у приватних колекціях є достатня кількість раритетів світового рівня значення і, зокрема, пам’яток «археологічного походження». В Постанові відповідні норми не прописані.
Слід нагадати, що потреба класифікації культурних цінностей за рівнем їх соціокультурної цінності сформульована ще у 1970 році й закріплена рішеннями ЮНЕСКО як проблема національного рівня значення. Україна, як відомо, зобов’язалася її вирішити. То чому ж не вирішила в процесі підготовки пойменованої Постанови про Музейний фонд України ?
6. Усі культурні цінності здобувають власну значимість та цінність завдяки притаманним ним властивостям відношення, тобто вони є дотичними до подій, людей, ідей та усього того, що фіксує епоху, історію, долю народів й визначає потребу зберігати та охороняти пам’ятки на рівні суспільства та держави. Отже, держава повинна забезпечити рівний доступ до інформації про усі наявні пам’ятки культури. Водночас, оскільки існує Музейний фонд України державної та недержавної частини власності, виникає потреба законодавчо врегулювати доступ до інформації про культурні цінності. Необхідно визначити, які види інформації не можуть бути предметом торгівлі і не можуть прирівнюватися до інтелектуальної власності. В Постанові цього не зроблено й чітко не прописано, хоча не уся інформація може бути об’єктом продажу, частина її обов’язково повинна бути відкритою. Перелік такої інформації слід було б включити до Постанови.
7. Оцінка можливих збитків культурі у разі знищення пам’ятки або незаконного її вивезення повинно також бути предметом особливої уваги Постанови. Слід чітко визначити рівень втрат держави у виховній сфері в результаті знищення пам’яток, які знаходяться в приватному володінні й відносяться до Музейного фонду України. Звичайно, для цього потрібно класифікувати пам’ятки за рівнем їх значення. Слід також встановити, що цінність пам’ятки встановлюється в результаті відповідної експертизи та підтверджується тільки шляхом її державної реєстрації в Музейному фонді України.
8. Постановою також не врегульовані питання пов’язані з механізмами передачі прав власності, які слід зробити предметом особливої уваги, адже неналежне збереження особливо цінних пам’яток культури, повинне регулюватися шляхом передачі прав власності й відшкодування збитків.
9. Право на вивезення й тимчасове вивезення регулюються уявленнями про цінність пам’яток культури. Так, за логікою та у відповідності з світовою практикою, пам’ятки культури найвищого рівня значення не можуть вивозитися з території України або вивозяться лише у виключних випадках за рішенням Президента. Пам’ятки культури національного рівня значення підлягають тимчасовому вивезенню строком не більше року, а пам’ятки культури місцевого та родового значення підлягають вільному вивезенню. Усі пам’ятки повинні бути класифікованими та зареєстрованими у Музейному фонді України. Постановою слід врегулювати, а точніше формалізувати й спростити процедуру оформлення прав на вивіз й тимчасовий вивіз та ввіз пам’яток культури, адже якщо пам’ятка класифікована та зареєстрована, їй не потрібно проводити експертизу кожного разу при перетині кордону. Можливо навіть дозвіл на тимчасове вивезення дати з необмеженим строком користування, визначивши лише строк перебування за кордоном не більше 1 року.
Насамкінець звернемо також увагу на численні недоліки Постанови, які необхідно усунути в робочому порядку:
- в п.3 слід уточнити ким повинен затверджуватися «…шифр установленого зразка…» ;
- в п. 4 слід визначити , що таке «дублетний фонд» і «непрофільні матеріали». Крім того, де зберігатимуться ці матеріали і як обліковуватимуться;
- в п.5. читаємо: «…основний фонд – музейні предмети, відомості про які занесені до фондово-облікової документації. Зазначені предмети підлягають науковій інвентаризації і належать до державної частини Музейного фонду України». З процитованого не зрозуміло що таке «наукова інвентаризація», крім того, основний фонд може бути в музеї недержавної форми власності. Там теж можна здійснювати «наукову інвентаризацію». Чому тоді читаємо «…предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України».
- в п. 6. Не зрозуміло як можна отримати «результати вивчення» предметів до того, як здійснити їх первинну реєстрацію в книзі надходжень. Слід дотримуватися чітко описаної процедури та визначити хто, коли і які приймає рішення;
- в п. 7. Не зрозуміло, що є «науково обґрунтованим режимом зберігання». Лишній термін. Хто це перевіряє якщо це вимога Положення ? Чия це компетенція, як не директора музею визначена п. 4. Цієї Постанови;
- в п.8. не зрозуміло чому в музеї немає експертної комісії, а створюється фондово-закупівельна комісія (термінологія СРСР), яка згідно чинного законодавства вже не має права вирішувати питання щодо закупівлі цінностей. Нині це право законодавчо віднесене до компетенції Директора музею та Головного бухгалтера, які діють у межах кошторису затвердженого центральним органом;
- в п.8. не зрозуміло чому в цьому пункті прописано вимогу про те, що незалежно від форми власності, музеї ведуть облік «згідно з цим Положенням», якщо у пунктом 36 встановлено: «Контроль за веденням обліку та дотриманням умов зберігання музейних предметів державної частини Музейного фонду України здійснює МКТ». Хто тоді здійснює контроль за діяльністю музеїв недержавної форми власності ? Якщо ніхто, то для чого пункт 8 ? До цього ж пункту виникає також запитання про те, чи будуть придатними форми облікових документів затверджених МКТ для приватних музеїв, де потрібно відобразити додаткову інформацію про походження (відповідна декларація), спосіб набуття у власність та інше. З іншого боку, в документації приватних музеїв будуть зайвими відомості про підпорядкування музею, окрема документація про наявність дорогоцінних металів й дорогоцінного каміння й так далі;
- взагалі не зрозуміло для чого потрібно створювати окрему облікову документацію предметів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Яка мета цього обліку й як і хто буде це контролювати особливо в недержавній частині Музейного фонду України ;
- в п.10. перераховані не усі види необхідних облікових документів. Зокрема, не вказані: книга реєстрації актів приймання та видачі предметів на тимчасове зберігання, книга реєстрації актів приймання на постійне зберігання, книга реєстрації книг музейного обліку й так далі. Незрозуміло, як буде створено інструкцію з обліку або форми облікових документів, якщо в Постанові не пойменовано половина необхідних документів. Можливо слід було б виписати й перелік обов’язкової допоміжної документації. Разом з тим, недоречно вписана вимога щодо науково-уніфікованого паспорта, адже він є основним консолідуючим документом і потребує книги реєстрації та прив’язки до інвентарних книг. В цілому пункт не придатний для практичного використання;
- в п. 13. Незрозуміло для чого потрібна фондово-закупівельна комісія в недержавному музеї де є власник. Не визначено чи входять згідно чинного законодавства «рішення фондово-закупівельних комісій» до складу обов’язкових облікових документів чи документів з фінансової звітності. Для чого це потрібно і де ця операція має реляцію з законодавчо визначеними обліковими процедурами. Незрозуміло які документи (і чому їх копії !!! якщо на постійне зберігання) підтверджують право власності на культурні цінності, хоча саме це потрібно детально виписати у цьому Положенні. Крім того, якщо йдеться про тимчасове зберігання (наприклад, експозиція), для чого і кому передається уся ця інформація ? Повинен бути окремий перелік документів і головним документом у цьому переліку повинна бути угода між сторонами про спільну діяльність а також книга реєстрації таких угод;
- в п.14 незрозуміло як це стосується приватних музеїв та колекцій громадян, що визначено ст.15 Закону;
- в п. 15. Незрозуміло які позначення можна нанести на старовинні монети, банкноти, марки, мініатюри й так далі;
- п.16. потребує докорінної переробки або вилучення, адже згідно з ним, будь-який за цінністю предмет може бути віднесеним до експериментального або допоміжного фонду та згодом вилучений з фондів взагалі; крім того, незрозуміло хто приймає такі рішення (виконавець ) і хто кому надає повноваження для їх прийняття;
- П.17. погано корелюється з пунктом 16, адже за логікою хто створює фондово-облікову документацію, той її й корегує, переписує згідно окремої інструкції передбаченої Постановою;
- П.18. Чому книга надходжень музейних предметів на тимчасове зберігання не внесена до переліку основних облікових документів поданих в п.10;
- П.19. Які облікові документи оформлюються в рукописній формі ? Якщо усі, то це нонсенс. Необхідно чітко визначити групу консолідуючих документів, які необхідно зберігати у роздруківках (крім електронних носіїв) ? Решта документів, які можуть бути у будь який час відновленими з повинної документації, не потребують оформлення у рукописній формі. Можливо у Постанові слід чітко описати параметри первинної бази даних, як оптимізаційне рішення.
- П. 20. Можна оптимізувати і не створювати додаткових проблем. В основу слід покласти принципи державної реєстрації Музейного фонду України й виходити з необхідності мати відповідні документи. Крім того, яким чином і на підставі чого орган управління буде ставити свою печатку без проведення інвентаризації, яка, зокрема, не передбачена цим Положенням ?
- П. 21. Як називається «Акт» і яка його функція ? Можливо це акт проведення звірювання або інвентаризації ? Де його місце у системі документації ? Як він реєструється і де його шукати ( якщо це потрібно)через десять років? Документ, як і багато пойменованих у Постанові, випадає з загальної системи документообігу;
- П.22. хто несе відповідальність за збереження книг? Знову несистемне висвітлення елементів музейного обліку. Де реєструються ці книги ?;
- П.24. Достатньо визначити цією Постановою, які консолідуючі документи ведуться в рукописному вигляді та електронному, а усі похідні документи ведуться у електронному вигляді. Спеціальні правила від МКТ не потрібні;
- П.25. дуже ліберальна норма, яка не дозволить у подальшому державі забезпечити дотримання принципу рівного доступу до інформації про культурні цінності, здійснювати державну реєстрацію музеїв недержавної форми власності, зараховувати предмети до державного реєстру національного культурного надбання та виконувати практично усі регуляторні функції;
- П.26. вилучити як зайвий за умови врахування вище пойменованих зауважень;
- П.27. вилучити як зайвий за умови врахування вище пойменованих зауважень;
- П.29. згідно чинного законодавства музеї України є юридичними особами й, відповідно, головну відповідальність за усе несуть директор та головний бухгалтер. В Постанові у одному абзаці слід чітко виписати відповідальність Головного зберігача.
- П.30. цілком доречно для Постанови Кабінету Міністрів України чітко виписати, який орган здійснює відповідний контроль. Тим паче, що окремі норми вже існують в чинному законодавстві;
- Що таке «окремі категорії музейних предметів»? Як це системно пов’язується з законодавством про архіви. Немає чіткості;
- П.30 та п.36 однакові;
- П.34. незрозуміло які акти, як вони відносяться до системи музейного обліку чи підлягають реєстрації і що являє собою звіт;
- П.35. Апробація є частиною наукової атрибуції, тому слід визначити системно порядок наукової атрибуції разом з укладенням науково-уніфікованого паспорта. Атрибуція предметів, які містять дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння не може докорінно відрізнятися й повинна бути консолідованою до системи супровідної інформації;
- За розділом «Порядок передачі музейних предметів державної частини Музейного фонду України» логічно було б визначитися з передачею предметів недержавної частини Музейного фонду України, особливо якщо ці предмети мають виключну цінність;
- П.38. Незрозуміло чому виникає потреба в передачі на тимчасове зберігання пам’яток державної частини Музейного фонду України фізичним особам. Нам вважається що це дуже зручний шлях для підміни та крадіжки;
- П.39 слід доповнити нормою про те, хто приймає рішення по пам’яткам зарахованим до недержавної частини Музейного фонду України, адже наступні пункти (п.40 та п. 41) конкретизують перелік супровідних документів, які представляються саме в МКТ;
- В п.42 слід визначити, що охорона здійснюється на договірних засадах та умови парафування цих угод МКТ; Слід врахувати, що охорона передбачає ризики організації яка її здійснює та відповідне страхування. Отже слід чітко конкретизувати повноваження керівників музеїв щодо заключення таких угод.
- В п. 43. Необхідно дати перелік платних послуг та гарантувати доступ до частини відкритої інформації про пам’ятки культури, що не має бути предметом отримання прибутків.
Спираючись на викладене та аналізуючи зміст Постанови відзначимо, що основні вимоги Закону України «Про музеї та музейну справу» у ній не знаходять адекватного відображення й розвитку, відтак її дія може нанести шкоду Музейному фонду України.

_________________
"Риму и всему Миру"


Вернуться наверх
 Профиль  
 
Показать сообщения за:  Сортировать по:  
Начать новую тему Ответить на тему  [ 1 сообщение ] 

Часовой пояс: UTC + 2 часа [ Летнее время ]


Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения

Найти:
Перейти:  
cron
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group (блог о phpBB)
Сборка создана CMSart Studio
Русская поддержка phpBB